Наталія Кобринська. Історія початку.

Піонерка українського фемінізму – так називають письменницю та організаторку жіночого руху в Україні – Наталію Кобринську.

1884 року вона засновує перше «Товариство руських жінок», першочерговим завданням якого стає популяризація нових ідей та вплив на розвиток «жіночого духу».

«Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духу через літературу, бо література була вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків», – зазначалося в програмних документах новоутвореного товариства. 8 грудня відбулись перші загальні збори товариства – цю дату вважають днем народження українського фемінізму.

 

За межами традиції.

Наталія Кобринська – її дівоче прізвище Озаркевич – народилася в Галичині (за одною з версій 1855, за другою 1851 році) у священицькій родині. Родина освічена – у домашній бібліотеці тримають твори провідних філософів, економістів, ідеологів того часу, які Наталія, звичайно, читає. І саме тут, за свідченням біографів, вона вперше читає про боротьбу за права жінок.

Окрім української, російської та польської, Наталія добре знає французьку і німецьку мови. Читає велику кількість літератури мовою оригіналу.

Проте, освіта-освітою, а за традиціями родини, всі діти чоловічої статі мали ставати семінаристами, далі священиками, а діти жіночої статі – дружинами священників. Наталія виходить заміж за музиканта та етнографа Теофіла Кобринського, що для її середовища – нетрадиційно.

Шлюб вдалий: чоловік підтримує Кобринську у її феміністичних поглядах та громадській діяльності, що на той час – взагалі за межею уяви.

 

«Перший вінок»

Починаючи з 80-х років XIX століття, Кобринська згуртовує навколо себе талановитих та освічених жінок, спроможних втілювати ідеї, заснованого нею товариства.

У 1887 році, Кобринська разом з Оленою Пчілкою власним коштом та за підтримки Івана Франка видали жіночий альманах «Перший вінок». Він надрукований у Львові у друкарні Товариства ім. Шевченка. На сторінках «Першого вінка» були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України. На сьогодні – «Перший вінок» вважається першою у світі збіркою антології жіночої творчості, виданої жінками.

Втім – коли збірка побачила світ, доброго слова з боку культурної спільноти, видавниці так і не почули. Критика, як правило з боку чоловіків – членів політичних і культурних угруповань – була сконцентрована на твердженні, що в антології «літератури набагато менше ніж політики». Запам’ятаймо цей факт – бо до нього ще повернемось.

 

Боротьба

В 90-х роках Кобринська подавала петиції до австрійського парламенту, домагаючись дозволу для жінок на навчання в університетах. Саме Кобринська однією з перших у Галичині почала організовувати дитячі садки. Пропагувала досягнення жінок, які стали вчительками чи здобули освіту. Тим самим вона намагалася заохотити до науки та громадського життя усіх жінок.

Кобринська активно листувалася з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, Оленою Пчілкою, Дніпровою Чайкою, Ганною Барвінок.

В Болехові, Кобринська організовує видавництво «Жіноча бібліотека» і здійснює новий видавничий проєкт – випускає три книги альманаху «Наша доля», разом із письменницями Ольгою Кобилянською, Євгенією Ярошинською, Уляною Кравченко.

На початку Першої світової війни, за доносом австрійського коменданта, Кобринську арештували зі звинуваченням у шпигунстві для російської армії. Зусиллями відомого українського адвоката Андрія Чайковського, її вдалось врятувати; інакше, вона б опинилася в одному з австрійських концтаборів.

В 1918 році Кобринська готує збірку «Воєнні новели», в яких змальовувала своє бачення війни та її руйнівний вплив на життя. 

У 20-х числах січня 1920 року – точна дата невідома — помирає від тифу у своєму будинку в Болехові. 

У першу річницю смерті Наталії Кобринської українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячених її пам’яті, що має назву – «Першому українському борцеві за права жінки». А відома сподвижниця українського жіночого руху Софія Русова продовжила справу Кобринської, захищаючи права жінок на міжнародному рівні.

Хата, в якій жила діячка, не збереглася, але на тому місці стоїть пам’ятний знак. Збереглася її могила на місцевому цвинтарі. А у 2005 році, в Болехові, було відкрито Музей Наталії Кобринської.

 

Література

Літературний доробок Кобринської – а вона писала прозу, здебільшого оповідання – не те, щоби був на сьогодні невідомий, але й не те, щоби посідав належне місце в історії української літератури. Її твори – як до прикладу «Дух часу» – відтворюють історію зламу патріархальних уявлень кінця ХІХ – початку ХХ століття; свідчать про їх нежиттєздатність та несумісність з подальшим розвитком свідомої особистості. Є твори екзистенційного роздуму, як – психологічний ескіз «Душа». Та у будь-якому випадку, головні герої оповідань – переважно жінки, від переживань яких і просувається дія твору (або заради яких твір і створюється). І це чудовий антропологічний матеріал. Адже героїні Кобринської – це не пласкі нариси жіночих образів, сконструйованих у чоловічих головах, переважно за рахунок того, якою жінку прийнято було уявляти на зламі століть, а живі люди з внутрішніми мотиваційними системами, страхами, звичками, переконаннями та прагненнями.