Наталія Полонська-Василенко: «Рік за роком, архів за архівом».

До Міжнародного дня жінок і дівчат у науці.

Щорічно 11 лютого відзначається Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Цей день встановленій резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 2015 року з метою «досягнення повного і рівного доступу жінок і дівчаток до науки, а також забезпечення гендерної рівності й розширення прав і можливостей жінок і дівчат».

Не просто складалась доля жінок у науці, паралельно з іншим процесами фемінізації, останні півтора століття. Жінки, що обирають наукову діяльність і досі стикаються з перепонами, от як до прикладу – низький рівень оплати та банальна «скляна стеля» (що існує й досі, відтак як і досі існують охочі озирається в пошуку «берегинь» та їх «вогнищ»). Проте, вочевидь, зробити наукову кар’єру жінці, що народилась наприкінці позаминулого століття – було задачею понад складною.

Сьогодні згадуємо, з нагоди наближення 140-річчя від дня народження, Наталію Полонську-Василенко – історикиню, археологиню, архівістку, першу жінку приват-доцент Університету святого Володимира у Києві; докторку історичних наук.

     Наталія Полонська-Василенко народилася 13 лютого 1884 року у Харкові, в родині військового та відомого військового історика, одного із фундаторів Військово-історичного товариства, члена Історичного товариства Нестора-Літописця – Дмитра Меньшова.

     Освічена родина, без патріархальних упереджень – це великий початковий ресурс навіть у наш час. А відомо, що батько не тільки не перешкоджав навчанню доньки, а й підтримував її. У 1909–1910 роках Наталія разом із батьком, брала участь в археологічних розкопках під керівництвом Вікентія Хвойки. Що більше – сімейне захоплення історією, визначило її подальший професійний шлях.

     Наталія Дмитрівна закінчила Києво-Фундуклеївську жіночу гімназію, 1911 року – історично-філологічне відділення Вищих жіночих курсів (Київ), 1913 року – історично-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Першу половину двадцятого століття Наталія Полонська-Василенко живе і працює в Києві. Приведу далеко не весь перелік її посад, та напрямків роботи.

     У 1912–15 роках працює асистенткою на кафедрі російської історії; з 1916 році – працює викладачкою Вищих жіночих курсів та приват-доценткою Київського університету, де завідувала археологічним музеєм. 1917–20 роках – викладала на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної. З 1916 року – членкиня Таврійської вченої архівної комісії.

     У 1918 році, у короткий період УНР, Полонська-Василенко відкриває у Києві Археологічний інститут (який, однак, більшовики закриють у 20-і роки).

     1924–33 роках – Наталія Полонська-Василенко наукова співробітниця, 1930–34 роках – дійсний член Археографічної комісії ВУАН; 1938 рік – старша наукова співробітниця сектору історії України доби феодалізму Інституту історії АН УРСР.

      У 1940 році – Полонська-Василенко захищає докторську дисертацію. Тема дисертації: “Заселення Південної України в середині ХVІІІ ст.”. Викладає на історичному факультеті Київського державного університету. Проте вже більш як двадцять років живе не завдяки, а всупереч системі.

     Наталія Полонська-Василенко тричі була заміжня. Першого чоловіка – військового – вона покинула, не захотівши бути «тінню Полонського». Другий чоловік – президент Української академії наук – помер у 1935 році, переживши переслідування НКВД, що підірвали його здоров’я. З третім чоловіком – економістом Олександром Моргуном, – під час німецької окупації Києва, виїжджають до Львова; далі до Праги, Відня, Мюнхену.

     Еміграційний період життя, найбільш продуктивний у роботі. Умови життя не були прості, проте в тому житті була творча свобода, без контролю партії. Саме з Європою пов’язані її найбільші наукові здобутки – тут на початку 60-х років завершена велика робота «Історія України», яка охоплює період від найдавніших часів до 1921 року.

     У Мюнхені в 1969 році вийшла книга «Видатні жінки України» – своєрідна данина фемінізму, данина непересічним представницям жіноцтва від часів княжої доби. Праці, присвячені історії Південної України «Запоріжжя ХVІІІ століття та його спадщина» у двох томах – теж Мюнхенського видавництва.

     Померла Наталія Полонська-Василенко 8 червня 1973 року. А через двадцять років її «Історія України» стає провідним підручником.

     Український історик, архівіст та політичний діяч – Олександр Оглоблин – колись писав про Полонську-Василенко: «Рік за роком, архів за архівом – і на Україні, і в центральній імперії – Москві, Петербурзі, в Криму, документ за документом, сотні, тисячі дорогоцінних документів – знаходить, визбирає, систематизує і вивчає талановита дослідниця, перед творчим зором якої поволі встає грандіозна картина становлення нової України…».

     У галузі історичної науки, Наталію Полонську-Василенко можна вважати однією з архітекторок тієї нової України. Ту нову Україну – Олександру Оглоблину судилося застати в останні роки життя.

Текст підготувала Альбіна Єрмакова