В стелсі

Сьогодні 21 жовтня – Міжнародний день депатологізації трансгендерних персон. Саме тому час поговорити на доволі складну, але важливу, тему. Стелс серед трансгендерних персон.

Примітка: В тексті часто йдеться про трансгендерних персон, а саме зустрічається опис транс*персон, але мається на увазі, що цей опис також може стосуватись небінарних, агендерних, інших гендерно-некомфорних персон чи персон з інтерсекс варіацією.

 

В нашому випадку ми кажемо про Стелс (з англійської stealth – скритність), як про спосіб життя деяких ЛГБТКІА+ персон, який, як вже можна зрозуміти, полягає у максимальній скритності – у приховуванні своєї належності до ЛГБТКІА+ спільноти. Частіше за все, на жаль, у стелсі живуть саме транс* люди. 

 

Також проговоримо, хто така транс*персона. Транс*персона – це людина, що має трансгендерну гендерну ідентичність, себто її гендерна ідентичність не співпадає зі статтю, що приписали їй при народженні. Найпоширеніший варіант трансгендерності в нашій бінарній культурі, це т*жінки та т*чоловіки. Саме вони, як я вже казав, доволі часто намагаються приховувати свою трансгендерність. І відбувається це не без розчинення у “жіночому” та “чоловічому”, відповідно. Далі ми поговоримо про все детальніше: хто і чому опиняється в стелсі частіше? Чому взагалі стелс відбувається, і як все це пов’язано з існуванням Міжнародного дня депатологізації транс*персон та інших подібних днів.

 

Жити у стелсі може будь яка персона з ЛГБТКІА+ спільноти. Протягом всієї історії людства існували лесбійки та геї, що приховували свою орієнтацію, і нині вони існують. Можливо, стелс можна розглядати як спектр(?): від тотального приховування себе до вибіркового уникання деяких тем в конкретних ситуаціях. Нині людству відомі неодноразові приклади історій людей минулого, які вели настільки скритний спосіб життя, що маючи гомо орієнтацію, при цьому мали “звичайну” родину, себто “він та вона”, мали дітей та взагалі, були зразком для всіх. І ніхто б з їх по_друг, сусідо_к чи колег ніколи б в житті не повірили, як все насправді. Варто сказати, мало хто з цих людей були щасливими, і немало хто з них, врешті-решт, “зривались” – топили свою біль, від неможливості жити своїм життям, в алкоголі та інших залежностях; нерідко закінчували життя самогубством. Найщасливішими ставали ті, хто, все ж, рано чи пізно, переставали прикидатись “нормальними” і робили те, чого хотіли, були з тими, кого любили. Такі люди є і зараз, але з кожним роком, з кожним наступним кроком людства у бік вільного майбутнього, їх кількість зменшується. Потреба приховувати себе справіжн_ю виникає, коли бути собою стає небезпечно. Насмішки та жарти, ігнорування, небажання сприймати людину серйозно, спроби перевиховати або вилікувати “неправильну” орієнтацію, заборона виражати себе та говорити про своє існування, заборона одностатевого сексу з покаранням у вигляді позбавлення волі чи навіть смертної кари. Все це змушує людей жити не своє життя, і саме через те, що кількість та рівень небезпеки цих чинників падають, все більше ЛГБТКІА+ персон перестають ховатись.

 

Якщо про лесбійок, геїв та бі всі вже знають. Гомосексуальна орієнтація вважається варіантом норми як офіційно, так і просто серед багатьох людей, в розвинутому суспільстві загалом. Активіст_ки та представни_ці ЛГБ спільноти працюють над видимістю та репрезентацією. В інтернеті існують сотні тисяч статей, відео, блогів, малюнків та мемів про все це. А в реальності друкуються чудові тематичні етичні книги, як для дорослих, так і для дітей. То з транс*персонами все трішечки гірше. Людство виконало величезну роботу для прийняття факту, що орієнтація може бути не тільки гетеро. Зараз прийшов новий етап – час усвідомлювати, що гендерна ідентичність може бути не тільки цис)

 

Це і є відповідь на питання, чому нині саме серед транс*персон стелс такий розповсюджений – бути відкритою т*персоною складно та небезпечно, поки що. Виходить, що основна, загальна причина існування стелсу – культура суспільства. Якщо суспільство стане свідомим, інклюзивним, будь хто “інші” відчуватимуть себе достатньо комфортно, щоб бути собою. А суспільство – то є люди, кожна та кожен з нас. Саме тому треба підвищувати загальну обізнаність та, як наслідок, свідомість людей. Мізогінія, гендерні та інші стереотипи, неймовірна кількість міфів та упереджень, які на цьому ґрунтуються. Все це тормозить наш спільний розвиток. І страждають не тільки транс*люди, ні, страждають всі, хто не вписуються у вигадані рамки. Що робити? Починати з себе, читати подібні статті)

 

Дискримінація т*персон відбувається не просто в суспільстві, а й в ЛГБТКІА+ спільноті, і це жахливо, але передбачувано. Так, ЛГБ люди теж бувають трансфобними, бо так само виховувались у трансфобному суспільстві, як і гетеро. Але й це ще не кінець.. Самі т*персони можуть зневажливо, чи навіть ворожо, ставитись один до одної. Для легшого розуміння, я поділю т*персон на умовні дві групи: ті, хто на шляху повного прийняття себе чи вже себе прийняли, як т*персону, і не бачать нічого поганого в тому, щоб про це хтось знали; при цьому вони вважають себе частиною ЛГБТКІА+ спільноти, підтримують її, вважають, що репрезентація таких людей важлива і, можливо, особисто підвищують видимість; і друга – люди, що категорично ставляться до трансспільноти та її дій, точно не вважають себе її частиною, оперують такими ж трансфобними висловлюваннями, як цис люди, ну і, звісно, максимально приховують свою трансгендерність. Умовна друга група може також підтримувати гендерні стереотипи, засуджуючи людей, що в них не вписуються. Підтримувати концепцію мужності/жіночності, поділяти вподобання тощо за гендерною ознакою. І особисто, звісно, не допускати думки про те, щоб бути за цими межами. Можуть зневажати більш відкритих т*персон – говорити про те, що чиїсь розповіді чи дії “занадто” відкриті, це зайве, всі ці трансгендерні штуки не повинні бути відомими. Можуть вважати, що шлях т*персони це жахлива мука, яку треба пережити і забути назавжди, саме так можуть казати про свій досвід. Ці люди стирають з пам’яті своє минуле і минулих себе, знищують старі речі, фото. Перестають спілкуватись зі старими знайомими, з родич_ками, з усіма, хто знав їх “до”. Я дуже часто чув, як такі люди кажуть, що мріють переїхати в інше місто, де ніколи раніше не були, де ніхто про них не знає і не дізнається, щоб почати нове і єдине життя. Власно мені за все це болить. Ці люди можуть бути грубими до інших т*, можуть ненавидіти та хейтити ЛГБТКІА+ спільноту. Але все це відбувається не тому, що вони погані. Це відбувається через гендерну дисфорію, яку вони мають. Всі т* її мають, але різного ступеня, і проживають її теж по різному. Очевидно, що хтось може почати ділити світ на біле та чорне, хороше та погане, своє та чуже, жіноче та чоловіче. І від всього “чужого”, що все твоє життя тобі пхали, хочеться втекти, забути, знищити. І звісно тут може виникнути нерозуміння до тих, хто проживає це інакше. На це все умовна перша група може відповідати, і не дуже подружньо.. Здавалося б, люди, що прийняли себе, зустрілись з кимось, хто має схожий досвід – трансгендерний, але, поки що, має сильнішу дисфорію, напевно, вони їх підтримають(?) Не завжди.. 

 

Гендерна дисфорія просочується у кожен найкрихітніший аспект твого життя. І ти про це знаєш, ти це розумієш, ти це відчуваєш. Але, особисто я, зміг повністю це усвідомити тільки після того, як моя гендерна дисфорія пройшла. Доречі, хтось каже, що вона не може пройти повністю, вона може зникати іноді, може зникати дуже надовго, але в якийсь момент може навідатись знову. Я ще не певен, як це для мене, але скоріше я з цим погоджуюсь. Так от, коли вона почала зникати, я відчув себе дійсно вільним, таким реальним та живим. І чим більше ці стани до мене приходили, чим більше я стикався з тим, що я відчуваю себе і мені подобається той, хто я є, мені так від того добре – гендерна ейфорія, до речі, тим більше я наближався до усвідомлення, яким невільним я був, і як це було жахливо. Це стало для мене відкриттям. Я ніколи більше не хочу повертатись в ті часи, і звісно не хочу, щоб хтось відчували себе подібним чином. Це все так мене вразило, що мені хотілось бігати і кожним на своєму шляху розповідати, як це круто – прийняти себе, бути собою, як це неймовірно! Так я і почав все більше і частіше говорити про трансгендерність, щоб всі нарешті збагнули, що це абсолютно нормально! Щоб відчепились від інших. Щоб нарешті ніхто не страждали, це ж так просто! Саме таку поведінку і вважають “занадто”, і цис люди, і деякі транс*люди. Саме тому існує нерозуміння всередині т* спільноти. Ті, хто приймають себе намагаються донести іншим, як це круто, а другі їх просто не розуміють, бо лише на шляху прийняття. А їх психіка в той час обрала шлях заперечення, шлях “сховатись і мовчати”, як механізм захисту. І все це нормально, все це валідно. Ніхто з цих людей не є поганими суто через такий свій прояв чи непрояв, як т* персона. Це просто факт. А відбувається все це не просто так, а через трансфобність суспільства, через загальне несприйняття будь чого іншого. Коли ми навчимось поважати різноманітність та приймати людей такими, які вони є, не буде ніякої проблеми всередині ЛГБТКІА+ спільноти. А як і буде, то це точно не буде гомофобія чи трансфобія)

 

Так, до речі, транс*люди бувають гомофобні. Коли т*персона з тої умовної першої групи виявляється гетеро, вона може не просто не вважати себе частиною т* спільноти, а й взагалі почати її ненавидіти разом зі всіма іншими ЛГБ.. Це відбувається саме через ті самі стереотипи і упередження. Така людина хоче бути звичайною, щоб ніхто її, нарешті, не чіпав, не засуджував тощо. А хто вважається “звичайною” людиною серед великої частини нашого суспільства? Саме так, точно не ЛГБТКІА+ люди. Тому деякі обирають цей варіант, несвідомо, скоріше за все. Вони і так не відчувають себе захищеними, тож не хочуть ще й асоціюватись з ЛГБТКІА+, бо так безпечніше, і вони праві.. Іноді, щоб запевнити всіх, що ти проти такого і сам_а ну точно не належиш до цих “садомітів”, т*персони в стелсі можуть гомофобно та трансфобно висловлюватись.

 

Комусь може здатись, що я занадто критикую ЛГБТКІА+ спільноту, себто “шукаю ворога не там”. Але це не так. Я хотів розказати, як все насправді буває. Наявність зневажливого відношення один до одної в спільноті – факт. Само по собі це не добре, не погано, це лише частинка пазлу, що додається в картину людського світу. Культура людства досі ґрунтується на дискримінації, насильстві, підкорені та експлуатації слабкіших чи менш захищених. Не дивно, що в кожному мінісуспільстві будуть проглядатись схожі тенденції. Це важливо помітити та усвідомити, щоб мати змогу це змінити. І про це, і про стелс в спільноті говорять доволі рідко. Є ще купа тем, насправді гігантських і об’ємних тем, на які не часто говорять, і це точно не покращує ситуацію. Тож якщо ти маєш бажання та ресурс, якщо ти знаходишся в безпеці, – говори. Заради свого прекрасного майбутнього.

 

Автор – Максим Чернов
(транс-активіст, веган, панк, аболіціоніст)