«Не за дефолтом» перформативне мистецтво

25 червня, в камках Квір-форуму 2021 відбулось відкриття інтерактивної виставки візуального та перформативного мистецтва «Не за дефолтом». В експозиції представлені роботи живопису, графіки, текстилю, фотографії.

Сама назва виставки говорить про ідею дослідження простору поза межами умовно нормативного наративу створеного владним дискурсом. На виставці зібрано роботи українських художни_ць та артевіст_ок, що у своїх роботах підіймають теми самосприйняття та ідентичності особистості, тілесності у рамках бінарності, питання того що робить людину людиною – фізичне чи соціальне? Ідеї робіт натхненні самоспостереженням та дослідженням сучасного соціокультурного середовища.

Центральною дією виставки став перфоманс Марини Усманової «Моє задоволення це мій опір» (оформлення Ольга Чебукіна, технічний супровід Анастасія Біла)  Ідея перфомансу – розглянути задоволення як інструмент протидії експлуатації, пригніченню, владному насиллю, та насиллю над собою. Дія перфомансу відбувалась в імпровізованій кімнаті де перфомерка робила те, що зазвичай приносить їй задоволення – слухала музику, пила напої та їла улюблені солодощі. А поруч відбувалась відео фіксація глядацьких «історій задоволень». За словами авторки цей перфоманс – початок дослідження теми насолоди, яку підіймають не так часто, по при те що біль, страждання, дискомфорт – це теми багатьох мистецьких досліджень. А ще крихкості цієі насолоди, її залежності від ресурсу, того, яким чином вона може перетворюватись на біль й як легкоце відбувається. Це дослідження, за словами авторки, обов’язково матиме продовження.

Відкриттям виставки стала живопистна інсталяція «Це не я, це не моє тіло» Катерини Гончарової (м. Нова Каховка). Суть роботи – спогади про само ідентифікацію через відчуття тілесності у дитячому та підлітковому періоді, прожиття травматичного досвіду. Інсталяція спровокувала діалог глядача з авторкою стосовно не прийняття свого тіла та його гендерних ознак. Катерина Гончарова презентувала на виставці ще одну роботу живопису, яка має назву «Блиск»  –  ця картина експонується вперше.

    Фото інсталяція «Збери людину» першепочатково привернула до себе увагу учасників виставки. Куби з фрагментами людських оголених тіл, різних за гендерними ознаками неодноразово складались до купи у різноманітних варіантах. «Збери людину» це спроба візуалізувати питання –  чим є тіло людини коли його розглядають як об’єкт, коли його запроторюють у рамки бінарності та ієрархієзують, розмежовують на гендери, страти, національності; чи можемо ми говорити про тіло як об’єкт насильницького контролю?  Авторки роботи – Лі Білецька, Марина Усманова, Ольга Чебукіна (м. Херсон)

    Проект «Саша» художника відомого під псевдонімом Київське чудо (м. Київ) складається з фото серії, живопису та відеоряду і являє цілісний сюжет подібний до античної епічної повісті. Серія фото робіт –  рефлексія на минуле, живопис розкриває тему втечі від минулого та початок нового етапу життя, з прийняття себе у кризі первісного «Я»; відео під назвою «Спокій» – той шлях яким пліч-о-пліч йдуть нове і минуле до порозуміння і взаємного прийняття. «Саша» зачіпає теми особистого досвіду, потреб, шляху і невизначеності.

Серія фотографій «Жирне та волохате» ґео (м. Київ) спрямоване на підняття питання звідки береться фетфобія у суспільстві. Серія робіт «Жирне та волохате» –  це практика самодослідження, в якій авторко спостерігає та фотографує своє ненормативне  тіло долаючи домінуючі настанови в яких, тіла відмінні від уявної норми маркеруються як не привабливі, або такі що не можуть отримувати чи давати насолоду. Метод самофотографування унеможливлює присутність обєктивізуючого погляду сторонньої людини. ґео використовує самосексуалізацію як емансипативну практику, та створює свою камерну естетику, яка дає можливість руйнувати сором навязаний гетеропатріархальним устроєм.         

   Серія робіт «Самостність» Дар’ї Баранової (м. Херсон) створена у техніці відцифрованої графіки (олівець, ручька, маркер, червона туш, гуаш, комп’ютерна обробка). За словами авторки дана серія –  це трансляція болю та тривожного розладу, що спричинені невдалим досвідом взаємодії з оточенням. Кожен з образів замкнутий на своєму тілесному та психоемоційному стані наближеному до аутоагрессії, спровокованої страхом завдати болю іншим.  Пластичні форми, пози та лінії просочують на поверхню внутрішні сенси та символи, відтворюють одночасно відторгнення та привласнення своєї сутності. За відгуками глядачів роботи викликають емоції самотності разом з тим спокою, як наслідку само прийняття.

    Перформативний інтерактив «Чому мені тісно?» відбувався в маленькій кімнаті, в якій відносно комфортно може знаходитись тільки одна людина. На стінах кімнати, більш схожої на таємний грот, усі бажаючі залишали відповіді на питання чому їм тісно в нав’язаних владним дискурсом формах та гендерно обумовлених обмеженнях. Ідея інтарактиву натхненна діалогом з фейсбуку. Авторка Альбіна Єрмакова (м. Херсон)

Хустка-плакат від Тоні Мельник (м. Київ) у техніці холодний батік, займає одну з центральних частин експозиції. За словами авторки ця робота – продовження багаторічної практики перенесення політичних висловлювань на текстиль, яку було розпочато ще в 2014 р. Така хустка – одночасно і предмет одягу і політичне висловлювання. Восени 2020 р. відбулася серія воркшопів по створенню хусток-плакатів для спільноти де і було створено цю роботу. Фразу “Квирота в глазах смотрящей”, яку зображено на хустці,  взято із активістських стікерів в Телеграмі.

«Костюм Слимачка» – текстильний костюм з шістьма карманами, двома блискавками, капюшоном та ріжками –  авторка Маша Лук’янова (м. Київ). Ідея такого костюму виникла з жарту авторки про те, що перехід від бажання не відчувати себе людиною до стверджуючої дії – то є власний протест поти капіталізму. …Не відчувати себе людиною, якій потрібно доказувати, що вона людина з правами людини. З правом отримати документи, що посвідчують особу, з правом на проживання у обраній країні, з правом на вільне та легальне пересування по цій країні та за її межами. Чому Слимачок? Тому що пересуваєшся на комфортній для себе, або єдиній можливій на сьогодні швидкості, тому що, за будь якого відношення до тебе з боку держави, таки проживаєш життєві цикли і відносно якісно задовольняєш власні потреби не залежно від того, яким державним органом тобі видано документи. Костюм Слимачка є інтерактивною частиною виставки – кожен бажаючий може приміряти і костюм і, власне, образ.

Ще одна історія виставкового інтарактиву – настільна гра «Трансдосвідним шляхом» Максима Чернова (м. Херсон) В цю гру дійсно можна грати йдучи своїм шляхом. Гра створена небінарною трансгендерною особою, на основі власного життєвого досвіду, з метою активізації взаємодії людей з подібним досвідом. Кожен крок гри –  то певна реальна ситуація та обставина над якою можна пожартувати і зрозуміти що трансгендерні люди не самотні у світі, що їх розуміють. Для цис осіб ця гра про відкриття іншого досвіду, який нормалізує трансгедерних людей, робить їх життя більш комфортнім та безпечним.

Завершити «огляд» експозиції можна серією пластилінових ілюстрацій «Квіруємо секспросвіту» ArT (м. Київ). Ілюстрації створені спеціально однойменного тренінгового модулю і є прикладом унікальної авторської техніки.

Виставка «Не за дефолтом» організована за ініціативи та на базі БО «Інша». Кураторка виставки Альбіна Єрмакова.

Виставку експонуватиметься надалі. Телефон для  довідок 099 750 96 81